«Кофеин» з в у к о з а п и с ь
Студия Новости mp3 Гостевая книга Контактная информация English
 
 
События
Шутки
Архив
 

 

Две недлинных сказки
Две недлинных сказки
ГуляйГород - GG
ГуляйГород - GG
Полювання на Пісню 2015
Полювання на Пісню 2015
Сказочка про яйцо
Сказочка про яйцо
NoveMore. Дороги
NoveMore. Дороги
Пісні Трьох Морів. Shopping Hour
Пісні Трьох Морів. Shopping Hour
Театральні роботи
Театральні роботи
Марія Бурмака Тінь по воді
Марія Бурмака Тінь по воді
Представте себе
Представте себе
Illaria. 13 місяців
Illaria. 13 місяців
BeTwins
BeTwins
Jazz с Алексеем Коганом
Jazz с Алексеем Коганом
Kofein for Eurovision
Kofein for Eurovision
Радість
Радість
Увидимся
Увидимся
Amor
Amor
Дитячий альбом
Дитячий альбом
Марія Бурмака / Пітер Ярроу
Марія Бурмака / Пітер Ярроу
По-вільно
По-вільно
Не забувається любов
Не забувається любов
Sunce Вітер
Sunce Вітер
Назавжди
Назавжди
Спи моє сонечко
Спи моє сонечко
Blaxta Boy "В Африке"
Blaxta Boy "В Африке"
Svet & Tanya Sha «Ten Step Journey»
Svet & Tanya Sha «Ten Step Journey»
Записки юного врача
Записки юного врача
Джазовые портреты
Джазовые портреты
Voices from My Soul
Voices from My Soul
Тепер і Потім
Тепер і Потім
Shopping Hour
Shopping Hour
Кофеин. Тартак. Гуляйгород
Кофеин. Тартак. Гуляйгород
Lotus feat. Rosava
Lotus feat. Rosava
Оцетні стандарти
Оцетні стандарти
Перший комерційний
Перший комерційний
В джазе только девушки – 2
В джазе только девушки – 2
Україно, вперед!
Україно, вперед!
F5
F5
Зелене
Зелене
BraviBelli
BraviBelli
Аби Музику Слухали
Аби Музику Слухали
Музыкальный магазин Robik-Music

 

   

Тактак і Гуляйгород. Тексти пісень. | 17.12.2001

Ой нема того

Розбуди мене тихою піснею,
Поцілуй вустами гарячими.
А то сльози мої стали прісними,
Та зіниці стали незрячими.
Моє сонце сховалось за хмарами,
Моє небо фарбується мрякою.
Серце б’ється глухими ударами,
Наче хтось по землі – гіллякою.
Ми колись були світлою силою,
Воювали з темінню хворою.
Тільки сила нам стала немилою –
Замінили силу покорою.
Рідну землю сповили туманами,
Окрутили підступними чарами.
Старші вічно живуть оманами,
А молодші ростуть яничарами.

Ой нема того на селі,
Що у Галочки на столі,
Ой є що їсти, ой є що пити,
Є й кому припросити.

Хто вони – ті, що вчора браталися?
Ті, що вчора горіли, – де вони?
Куди зникли? Що з ними сталося?
Та які їх скрутили демони?
Кожен марить ефектом відсутності,
Уникаючи відповідальності,
І, питаючи правди в підступності,
Вибирає престижні спеціальності.
Відділяє себе від кореня,
Відриває себе від рідного.
Прапор свій пофарбує кольором,
У який фарбувати вигідно.
Кров не точиться свіжими ранами,
Дух потух за мурами-гратами.
Поставали усі ветеранами,
Хоч не встигли побути солдатами.

В неї ненечка старенька,
Як голубочка сивенька,
По хаті ходе, мисочки носе,
Нас до обіду просе.

Залишилися знов, наче сироти,
При дорозі, якою не ходжено.
Хіба можна в своє не вірити?
Хіба ж нас такими народжено?
Заплітаємо слова у речення
Так, що змісту шукати даремно.
Від матеріального забезпечення
У душі стало зимно і темно...

В неї батенька немає,
Дядько за батька вправляє,
По хаті ходе, пляшечки носе,
Нас до горілки просе.

Чорноморець

Чорноморець, матінко, чорноморець,
Вивів мене босую ой на морозець.
Вивів мене босую та й питає:
Чи є мороз, дівчино, ой чи немає?

Ой нема морозу, тільки роса,
А я молодесенька ой стою я й боса.
Простояла ніченьку та й байдуже,
Бо я чорноморчика ой люблю я й дуже.

До порога ніженьки прикипають,
Дівку дрібні слізоньки ой обливають.
Я ж думала, матінко, панувати,
Довелося, матінко, ой горювати.

Чорноморець п’є!
Чорноморець б’є!
Чорноморець розриває серце моє!

Рясна-Красна

Рясна-Красна
Рясна-Красна (фанкова колядка)


Забери-бери-бери мене до раю
Та й до рідного, до рідного до краю!
Як бандура, як бандура там заграє –
Моє серденько-серденько перекрає!
Барабани, барабани – бам, бам!
Духопели, духопели – дам, дам!
На галявині, галявині гулянки –
Запалили фанки-волинянки...

Шкандибала баба дубнячком-ком!
Та перечепилась каблучком-ком!
І туди баба – смик! І сюди баба – смик!
Бабиному каблучкові – гаплик-лик!
На галявині заграли цимбали,
В баби ноги задригали-задримбали!
На галявині, галявині гулянки –
Запалили фанки-волинянки...

Дарма дивишся далеко, дармоїде!
Добре те добро до тебе не приїде!
А щоб тобі та тобі, та бодай-дай!
А коли б тобі та тобі, та нехай-хай!
Через річку переплине човничок-чок!
Там лаба-лаба-лабає “Тартачок-чок”!
На галявині-галявині гулянки –
Запалили фанки-волинянки...

Ой рясна-красна в лузі калина, ой дай, Боже!
А ще найкраща в батька дитина, ой дай, Боже!
По воду ішла як зора зійшла, ой дай, Боже!
А з водою йшла як місяць зійшов, ой дай, Боже!
В сінечки ввійшла, сінечки сяют, ой дай, Боже!
Сінечки сяют, пани й устают, ой дай, Боже!
Пани й устают, її питают, ой дай, Боже!
Чи ти царівна, чи королівна, ой дай, Боже!
Я й не царівна, не королівна, ой дай, Боже!
Я в батька дочка, як паняночка, ой дай, Боже!

Туман яром

Падаю, падаю, з неба на землю падаю.
І, падаючи, все хороше, що було між нами, згадую.
Все те минуло, ось прийшла зима –
І я лишився один, і ти лишилась сама.
Ми добре бачимо те, чого насправді немає,
А те, що є, ні ти, ні я чомусь не помічаємо.
Все те, що було добрим, раптом стало поганим –
Життя покрилось туманом...

Ой туман яром, пшениченька ланом, в долині овес...

Моїм словам ти більше не маєш віри,
Для мене твої сині озера перетворилися на чорні діри.
Кохання, бажання – слова із пісні.
Хоч ми співали разом, та пісні були різні.
І я літав разом із вітром у часи розлуки,
А ти тримала, ти в'язала руки.
Мої суниці – твоя калина.
Для мене – гори, тобі – долина...

В долині овес...
Та не по правді ж, молодий козаче, зо мною живеш.

Ну от і все – ми розбігаємося в різні кінці одного світу.
Ніхто не знає, що робити – плакати, або радіти. Як діти.
Дурниці! Яка різниця? Тепер це все не має значення!
Ми навіть не сказали одне одному "прощай",
Ми не сказали "до побачення"!
Ти залишилася одна, а я пішов за другою –
Мені добре з нею, їй добре зі мною...

Зо мною живеш...
А як прийде вечір, щей тьомная ж ночка до другої йдеш.
До другої йдеш...
А до мене стиха, стиха потихеньку голос подаєш.

Голос подаєш...
Обсади ж ти, мила, моя чорнобрива, черешнею двір.
Черешнею двір...
Щоб вітер не заходив, ой щоб не заносив голосочок твій.
Голосочок твій...
А я вже садила, часто й поливала, не приймається.
Не приймається...
А уже ж наше вірне женихання все й минається.

Приспівки

Хочеш, я стану твоїм наркотиком?
Будеш мене у себе вводити!
Хочеш, я стану пухнастим котиком?
Ти мене гладь, а я буду шкодити!
Хочеш, стану твоєю піснею?
Тільки співай разом із подружками!
Хочеш, стану попсою російською?
Слухай мене – і сльози в подушку!...
Хто ж це там так співає?
З думки мене збиває!...

Брала льон, брала льон, брала матірку,
Не вдалася я у батька – тільки в матінку.
Брала льон, брала льон, брала конопельки,
Якби така до роботи, як на витребеньки.
Ой гоп та помалу та напряла штани з валу,
Та напряла, та наділа – кажуть люди, що до діла.

Хочеш, я стану твоєю думкою?
Думай мене, якщо думати вмієш!
Хочеш, стану жувальною гумкою –
Жуй, скільки хочеш, – не потовстієш!
Хочеш, стану твоєю машиною?
Будеш мене заправляти й заводити!
Хочеш, стану мильною піною?
Пахнути буду і в очі заходити!...
Але воно все співає!
Спасу від нього немає!...

Я на бочці сиджу, бочка котиться,
Ніхто заміж не бере, заміж хочеться.
Кури мої, кури, рябенькі і бурі,
Якби мені чоловіка моєї натури.
Щоб горілку не пив, табаку не нюхав,
Чужих жінок не любив, одну мене слухав.

Хочеш, я стану твоїм льодяником?
Кремовим тортом, вівсяним печивом?
Свіжим бубликом, черствим пряником?
Пляцком, якому бракує дечого?...
Міг би я стати французькою булкою!
Міг би я стати пампушкою пишною!
Став би батончиком, став би пігулкою,
Став би твоєю машинкою втішною...
Тільки ж оті співаки
Мені забивають баки!...

Попід мостом риба з хвостом – нікому ловити,
А лящівських парубків нікому любити.
Попід мостом – риба з хвостом, а ізверху – рибаки,
На слободі – гарні хлопці, а на горі – дураки.
Ой лин та карась та у морі трепетавсь,
Я з чорнявим ночувала, а білявий добивавсь.
Ой дай, Боже, чого хочеться,
Нехай моя голівонька не клопочеться.

Ой учора в куми

Була в мене кума – а тепер нема.
Забрала куму в'язниця-тюрма.
Не знаю, що там та кума наробила,
Але добре, що тюрма, а не могила.
Я сиджу-тужу, слізоньки рахую,
Проклинаю долю-доленьку лихую.
Без куми сумую, плачу та ридаю,
Час від часу, як жили-були пригадаю...

Ой учора – в куми, і сьогодні – в куми,
Ой коли ж я куму та й до себе зазву?

Повернулась кума, як прийшла зима.
Постукала в двері – мене вдома нема.
Чого взимку буду вдома байдики бити?
У горах Карпатах маю що робити.
З гори до підніжжя мене дошка катає,
Я собі вожуся, кума вдома чекає.
За кумою тою припинив сумувати –
Давно іншу куму запросив до хати...

Ой коли ж я куму та й до себе зазву,
Чим я свою куму та й приймати буду?

Дві куми зійшлися якось носом до носа.
Одна мала мішок гречки, інша – мішок проса.
Одна каже – а бодай, тебе копне качка!
Інша каже – а нехай тебе вхопить срачка!
Одна одну почали щедро пригощати,
Від ударів мішковиння почало тріщати.
Попсували собі твар, розсипали збіжжя.
Одна кума – вдова, інша – незаміжня...

А найму я стрільця, та й уб'ю горобця,
А з того горобця натоплю я сальця.
Натоплю я сальця, ще й ковбас нароблю,
А із тих реберець я зроблю холодець.
А продам я крильця, та й куплю ще й винця,
Так я свою куму та й приймати буду.
Ой їж, кума, пий, не засалюйся,
То в карман, то в рукав не захватюйся.

І наїлася я, і напилася я,
Насилу додому докотилася я.

Василиха

Як завжди, чоловіки втікають у шинок,
Коли хочуть заховатися від власних жінок.
І, як на мене, в цьому нема нічого дивного –
Це місце ідеальне для відпочинку активного!
Ого! – скаже жінка, коли таке почує. –
Ого! Сидить у шинку – навіть вдома не ночує!
І слів моїх не чує! Й мене не помічає!
Сидить собі, нівроку, – попиває чаю!
Але скажіть – чому б мені у шинку не сидіти?
Коли сварлива жінка? Коли плаксиві діти?
Коли у чоловіка роботи так багато,
Що хочеться від неї на край землі втікати?!
А в шинку так затишно, а в шинку так приємно!
Ми часу в цьому місці не гаємо даремно!
Я вам прогарантую конкретно-натурально –
Ми в шинку час проводимо інтелектуально!

Гарна, гарна, Василиха, гарна молодиця,
Наробилася й у полі, йде додому стиха.

Отож, одного разу сидимо собі з друзяками,
Попиваємо пива, заїдаємо раками.
П'ємо собі, їмо собі, коротше – гуляємо,
І на пікантні теми культурно розмовляємо.
Нікого не чіпаємо! Кого нам ще чіпати?
Усіх, хто був тут зайвим, ми викинули з хати!
Нехай лягають спати – нема що тут робити,
Коли така компанія зібралась посидіти!
А в шинку дуже весело, а в шинку дуже гамірно,
У декого з присутніх з'явились ліві наміри.
Кидають ласим оком до темного куточку,
Де місцеві хльорки розсілися рядочком.
На той момент і я також добряче розгулявся,
Хоча в кишені зайвий гріш давно вже не валявся.
Вирішую в шинкові лишатися до рана,
Аж, раптом, бачу – на порозі стоїть моя кохана!...

Наробилася й у полі новими серпами,
Заходю я у шиньочок – п'є милий з кумами.

Ніколи у житті я не чув такої лайки!
Ніколи у житті не було такої бійки!
Вона мене дубасила, немов стару фуфайку!
Вже вибила із мене всі гроші – до копійки!
Вона мене гатила, ображена за себе,
А я плювався кров'ю та благав – не треба!
Лежатиму в лікарні поки рани не загою,
Але від цього часу я до шинку – ні ногою!

Годі, годі, мій миленький, з кумами гуляти!
Ходім, ходім, мій миленький, снопики складати!
Я й не косив, я й не в'язав, складати не буду!
Одчепися, задрипана, бо щей бити буду!

Калина-малина

Калина-малина ні сладка, ні горка,
Ой там заплакала солдатськая жонка.
Вона заплакала, горко заридала,
Любила й кохала, в солдати й отдала.

Бути солдатом дуже непросто –
Потрібно бути високого зросту,
Щоб у формі нарядній іти на параді,
Щоб усі, хто це бачить, були справді раді!
Дуже непросто бути солдатом –
Треба тіло своє вміти замаскувати,
Тихо сидіти за густими кущами,
Зненацька почати бій з ворогами!
Раптово почати
Бій з ворогами!
Руками, ногами і, навіть, зубами
Сміливо почати бій з ворогами!
Та краще, щоб з ворогом бій починати,
Треба мати гранати та автомати.
Танки, ракети, радари, гармати,
Кораблі, літаки – усе треба мати!

Й отдала в солдати під город Варшаву,
Під город Варшаву, де б’ють барабани.
Де б’ють-вибивають, громко й вимовляють,
Розумівських хлопців в солдати приймають.

Дуже почесно бути солдатом –
На провокації не западати!
Нехай на паролі шпигун зазіхає –
Для нього солдат наш паролів не знає!
Бути солдатом дуже почесно –
На всі запитання давати відповідь чесно.
Як про медалі вдома хтось запитає –
Слід чесно казати, що медалей немає!
Немає медалей,
Медалей немає!
Якщо мама, чи тато, чи брат запитає –
Слід чесно казати, що медалей немає!
Насправді медалі не потрібні нікому,
Потрібні: подяки від воєнкому,
Значки, ордени та відпустки додому,
І крутий дизайн дембельського альбому!

За отецьким сином батько й мати плаче,
А за сиротою чорний ворон кряче.
За отецьким сином браття, браття та сестриці,
А за сиротою дівки, дівки-жалібниці.

Тиха-тиха

Тиха-тиха на дворі погода
Нема мого милого з походу.
Як приїхав мій милий з походу
Зустрів милу в сінях на порозі.
Здрастуй, мила, здрастуй, чорнобрива,
Чия в тебе на руках дитина?

Довго-довго тебе чекала,
Плакала ночами, але сліз не вистачало.
Не вистачало, щоб наповнити море,
Щоб змити біль розлуки, щоб затопити горе.
Довго-довго тебе чекала,
Час минав, але вірила, знала,
Що повернешся живим і здоровим,
Її до себе пригортатимеш знову.
Сама у хаті, сама у полі,
І вся робота – на ній, та не жалілась долі.
Але від тебе нема жодної звісточки,
А може просто обірвалася ниточка?
А може вже десь там наклав головою,
Уже згорів у вогні стрімкого бою?
Уже накрився чужою землею,
І більш ніколи не топтамимеш своєї?...
Минали дні, минали довгі ночі,
І засихало марно серце дівоче.
Думки сушили мозок – хто витримає все це?
І вже зневіра гадюкою заповзала в серце...

Була ж в мене циганочка Дуня,
Вона в мене дитину забула.
Брешеш, мила, брешеш, чорнобрива,
Не такая циганська дитина.
А циганське чорне та патлате,
А це біле, біле гарнувате.
Давай, мила, коника сідлати,
Та й поїдем, циганку шукати.

Ходім, милий, із сіней у хату,
Буду тобі правдоньку казати.
Був у мене козак аж три ночі,
Він покинув оці карі очі.

Та нема гірш нікому

Буду, буду, буду, буду битися –
Нема чого на мене так дивитися!
Все життя без тата, все життя без мами,
Дорогу пробиваю сам – кулаками!
Весь світ проти мене, я весь проти світу.
Я дам собі ради – не вчіть мене жити!
Це хто там кричить: “Заспокойся, малий!”?
Не лізьте до мене, тому що я злий!

Та нема гірш нікому ой як тій сиротині,
Ой ніхто не пригорне при лихій годині.

І знову я починаю махатися –
Не варто було до мене чіплятися!
Якби я пробачив найменшу образу,
То б самоповагу втратив одразу.
Хто мені казатиме, що так не можна,
Хай краще дасть грошей – і тим допоможе!
А воду холодну на мене не лий –
Я не охолону, тому що я – злий!

Та не пригорне батько, та не пригорне мати,
А тілько той пригорне, що думає брати.

І кожного разу, коли хтось лізе в душу,
Стаю за себе муром, бо так ставати мушу.
Так бійка за бійкою, немов крок за кроком.
Та, часом, моя злість вилазить мені боком...

Ой налетіли гуси ой з далекого краю,
Ой сколотили воду в тихому Дунаї.

Мій народ

Мій народ – старий сивий дід,
Що живе на цій землі кілька тисяч літ.
Сидить собі на призьбі, у вуса посміхається,
Час від часу із малечею пограється.
Люльку натопче, казку розкаже,
Одне слово мовить – наче вузлом зав'яже.
Пишається жовтою нивою, милується синім небом,
І всіх пригощає солодким медом.
Мій народ – бабуся старенька,
Одним – ніжна бабця, іншим – ласкава ненька.
Пахне пирогами та любистоком,
За великою родиною доглядає дбайливим оком.
Мій народ – дядько працьовитий,
Добре роботу робить і хоче добре жити!
Має сильні руки, велике серце має,
На роботі – горить, на весіллі – гуляє!

Та посіяли дівки льон, та посіяли дівки льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівки льон.

Мій народ – жінка у хустині.
Була привітною колись, привітною лишилась нині.
Всього їй досталося – і добра, і лиха!
А вона в радості – гучна, у нещасті – тиха.
Мій народ – це наші хлопці кремезні,
Колись такі носили чуби довжелезні.
Тепер чубів немає, але кожен і без чуба –
Гнучкіший від лози, міцніший від дуба.
Мій народ – це красуні-дівчата.
У інших таких мало, а в нас таких багато!
Червоніють від сліз, рожевіють від сміху,
Своїми ласками дарують неймовірну втіху.
Мій народ – діти веселі –
Щастя кожній родині, радість кожній оселі.
Хочуть усе вміти, прагнуть усе знати,
Люблять свою маму, поважають свого тата...

Та не вродило дівкам льон, та не вродило дівкам льон,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дівкам льон.

Мій народ розкиданий по всьому світу.
І на чужині в нього виростають чужі діти.
Чужій землі дарує свій талант і своє вміння,
Але ж у цій землі лишилося його коріння!
Мій народ знову може стати кращим –
Незаляканим, незатурканим і неледащим...
Усміхнеться братам, сестрам і собі самому,
Знову стане господарем власного дому!

Ох і вродило гірчаки, ох і вродило гірчаки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, гірчаки.

А чужії хлопці - дураки, а чужії хлопці - дураки,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, дураки.
Бо хотять з нами ночувать, бо хотять з нами ночувать,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, ночувать.
А наші хлопці не велять, а наші хлопці не велять,
Ти Ярина-Марина, жена-бариня моя, не велять.

   
 
Designed by
к началу страницы